UK

Йому треба ВцІлІтИ, аби ВцІлИлА вона...

Новини

Вір в Те, що «придумалось» або для чого виникають Ідеї!?
Подорож, що відкрила очі на проблеми, якими переймються люди, перебуваючи вже поза межами: «Ашо? АТО!»

Не часто вона думала над тим, що хтось здатен вирішувати метушню надуману людством. Вона б зараз мала «ревіти», як всі жінки в тому шпиталі та – не виходить! З Неї нічого зараз не виходить! Він допоміг зрозуміти, що в цьому «світі-становищі» на плачі і страждання не вижити. Вона впевнено долала «Жінок-Носові-Хусточки» простуючи коридорами до палати №5, військового шпиталю, жидівського міста. В Метелика чітка мета − «наказ Командира»! Заради цього вона готова здолати, навіть, його «клінічну смерть».

Метелик, за настановою Умнічки, має рухатися чітко вперед, оминаючи плачі і страждання Ближнього свого. В неї та справа добре виходить, коли б не стогони і жалюгідні сторони людського існування. Вона чекає його промови: «не слухай людей! Стріляй!»

Після тих навідин, Метелик, немаючи «кошториса» для ночівлі в тому жидівському місті, зрозуміла – справиться! Особливого копняка дали слова «побратимів», що з усіх сил «розділили» її проблему. Єдине, що вона змогла зробити, керуючись впертістю і витримкою – зателефонувати… Телефонна трубка була наповнена довірою і рідним голосом, що дало їй можливість не приховувати сльози під дощем.

«Тут твої сльози розділить Квіточка. Така маленька, розуміюча Квіточка. Вона не звинуватить в тому, що в тебе відсутня «трудова книжка, бо вона бачила тебе оголеною, справжньою, зі зброєю в руках». − Тримайся Метелику, я з тобою, чекаю вдома, готуюсь до нашого переїзду. Квіточка сказала це з такою впевненістю, яка дозволила Метелику, переборовши закони природи, повірити в те, щопрофесія «Рятувальники Всесвіту» – потрібна зараз, як ніколи, жити одним днем − не вийде, бо Бідолашні Метушливі  − покінчать одне з одним».

«А де найближчі люди, де вони, чому всім стало байдуже, коли я в цьому жидівському місті одна?», − так було б правильно думати. Та не в її випадку. Стало наплювати на всіх, люди не гідні її проблем, в неї зовсім інші погляди і цілі! Слабкі, не придумають нічого більшого, окрім: «мені тебе шкода», не можуть зі себе витиснути чогось більшого, не можуть дивитися їй в очі через Страх.

Ще декілька місяців тому Метелик хотіла просто навчати дітей, виживати на заробітну плату у розмірі 600 гривень, в кращому випадку. Їй подобалось вибирати кольорові нитки в крамничках, говорити французькою і мріяти про велику собаку. І все могло б бути добре, якби вона не відчула всю підлу, зрадливу і не правдиву сутність близьких людей. Вони бояться дивитися їй в очі від незнання. Бо, колись вибрали «подорожувати Європою», а зараз – чекають від неї пояснинь.

І саме тоді Метелик зустріла Умнічку в самому «серці Війни». Він допоміг зрозуміти, що ідеї виникають для того аби їх втілювати! Не випадково вони приходять. Ідеї чекають людських дії, а не словосполучення − «не зможу»!

Вона, зібравшись зі силами, вдихнула в нього життя, перевернувши сприйняття болю, в тих хто зараз «за межами АТО». Шпитально-залежні дивувалися їй, бо ще жодна жінка, будучи тут, так не усміхалась. Метелик тоді віддала йому всю себе, відчуваючи біль в клітинах, розуміючи що цього чоловіка інакше не врятуєш. Умнічка мусів бачити чи готова ця дівчина дивитись в очі Війні крізь «снайперський приціл»? Чи не втратить вона рівновагу, коли розгледить «по той бік» тінь рідної людини? Чи не розплачеться, як доведеться вистрелити в дитину? Він не помилився. Це −  зрадлива жінка, що крім нього віддалась своїй «СВД», виправдовуючись фразою «Так тільки жінка, може кохати жінку».

Метелик поставила його, справжнього офіцера зі шпиталю, в становище, де він крім слова «Стріляй!» вже не міг вимовити нічого!Її дитяча ідея стріляти − мусила стати дією, аби дати можливість зародитися іншій.

 

Наталя Папіш